Шановні народні депутати!
Ми — організації громадянського суспільства, які щодня працюють з людьми з інвалідністю, їхніми сім’ями, з ветеранами та цивільними, які постраждали від війни чи отримали інвалідність внаслідок хвороби — звертаємося до вас з приводу законопроєкту №13704-д «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення права військовослужбовців, ветеранів та звільнених з полону осіб на належну медичну допомогу, реабілітацію та протезування» (далі — законопроєкт), який Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів готує до другого читання.
Нова редакція законопроєкту зупиняє реформу інвалідності і знімає з Міністерства соціальної політики відповідальність за її продовження. Ми просимо не підтримувати ці норми і дати людям з інвалідністю в Україні шанс на повноцінне життя та гідну підтримку від держави вже зараз.
Йдеться про правку №92, яка була підтримана Комітетом у понеділок, 10 серпня.
В умовах повномасштабної війни та потреби відновлювати економіку Україна не може дозволити собі втрачати людей. Тому державна політика щодо людей з інвалідністю, які внаслідок поранень, захворювань чи інших порушень здоров’я мають обмеження функціонування, має бути спрямована не лише на виплату соціальної допомоги, а насамперед на повернення людини до максимально можливої самостійності, зайнятості та економічної активності.
Україна розпочала реформу інвалідності у 2024 році, її медична частина передбачала закриття МСЕКів та створення натомість ЕКОПФО — експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування, в яких медики оцінюють медичні показники людини. Наступний етап мав стартувати одразу після ліквідації МСЕК та передбачав впровадження Мінсоцполітики оцінки потреб людини у соціальній підтримці, в тому числі для повернення до зайнятості. У разі ухвалення поточної версії законопроєкту, ця реформа в кращому випадку стартує у 2030 році, і Мінсоцполітики за неї більше не відповідальний.
Якщо реформа зупиниться, ми як країна втратимо шанс створювати умови для повноцінної участі людей з інвалідністю в суспільстві, залишивши стару систему, яка орієнтувалася лише на мізерні виплати замість підтримки.
Що це означає на практиці для пацієнта?
Що в Україні і надалі діятиме модель, де держава гарантує людині з інвалідністю лише мізерні грошові виплати (сума стартує з 2,5 тисяч гривень на місяць для людей з І групою інвалідності, ІІ і ІІІ групи передбачають ще менші виплати), замість того, щоб гарантувати реальну допомогу. В цій моделі людина приходить на ЕКОПФО, яка за відповідним діагнозом встановлює їй одну з трьох груп інвалідності, за якими нараховуються щомісячні виплати. І все, людина часто залишається з менш ніж трьома тисячами гривень і своїми проблемами. Ключовою вимогою до реформи інвалідності було зʼясування індивідуальних соціальних потреб людини і їх забезпечення. У поточній версії законопроєкту ці вимоги прибрали.
Реформа інвалідності мала запровадити оцінювання, яке б враховувало не лише діагноз, а реальне життя людини: чи може вона повернутися до роботи, чи потрібно пристосувати житло, чи потрібна їй соціальна підтримка. Саме такий підхід дозволяє не просто встановити групу інвалідності, а визначити, які послуги й немедична допомога потрібні конкретній людині та що має зробити держава, аби повернути її до активного життя, роботи або навчання.
Відтермінування означає не лише, що ми ще чотири роки житимемо за старою радянською моделлю, де людей з інвалідністю ніби й не існувало, бо для них не було створено жодних можливостей та інфраструктури, а що встановлення інвалідності залишається проблемою суто медичною і лікарів. Але лікар не повинен встановлювати пандус, пристосовувати робоче місце і знаходити роботу, забезпечувати догляд вдома чи підтримане проживання.
Ми закликаємо народних депутатів не підтримувати шкідливу правку №92, яка відтерміновує реформу до 2030 року; залишає встановлення інвалідності у сфері охорони здоров’я; підміняє послуги і підтримку мізерною грошовою виплатою без оцінювання реальних потреб людини. Натомість закликаємо зберегти в законі передачу оцінювання функціонування до Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України.
Водночас закликаємо Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України публічно представити узгоджені й реалістичні терміни запровадження реформи.
Адже реформа інвалідності — це не про папери і не про групи. Це про те, чи зможе людина після поранення чи хвороби повернутися додому до сімʼї, до роботи й до навчання, чи залишиться сам на сам зі своїми проблемами. Ваш голос — це вибір між державою, яка бачить діагноз, і державою, яка бачить людину. Просимо вас довести цю реформу до логічного завершення та реальних змін.
З повагою,
організації громадянського суспільства:
- БО «Благодійний фонд «Пацієнти України»;
- ГО «Афіна. Жінки проти раку»;
- БО «Фонд допомоги людям, які хворіють на розсіяний(множинний) склероз «99 ПРОБЛЕМС»;
- БФП «Крапля крові»;
- БФ «Сестри Даліли»;
- ГО «Асоціація Рідкісного захворювання України-Легенева гіпертензія»;
- ГО «Хвороба Вільсона-Коновалова»;
- ГО «Свобода руху»;
- ГО «Об’єднання батьків дітей з розщілиною хребта і гідроцефалією «Сяйво духу»;
- ГО «Діти з ФАС»;
- ГО «Шляхи до життя»;
- ГО «Вартові медичної системи»;
- ГО «ПНГ Україна»;
- БФ «Відкриті долоні»;
- ГО «Епіпросвіта»;
- Асоціація батьків передчасно народжених дітей «Ранні пташки»
- ГО «Всеукраїнське обʼєднання фізичних терапевтів»
- БО «100% Життя»
- ГО «Всеукраїнське об’єднання осіб з інвалідністю «Група активної реабілітації»
17 серпня 2026 року
