Минулого тижня ми попрощалися з черговим міністром охорони здоров’я. 17-им.
У чому причина такої частої зміни міністрів охорони здоров’я і чому ні одному з них не вдавалося висидіти в своєму кріслі хоч кілька років і щось змінити?
Україна сьогодні входить до п’ятірки країн світу із найнижчим рівнем задоволеності медичними послугами. Перша в Європі за рівнем смертності від серцево-судинних захворювань, лідер з поширення ВІЛ і друга в Європі за темпами поширення онкологічних захворювань.
Не дивно, що реформа охорони здоров’я для українців стоїть на першому місці.
Бідний Мусій
У кінці лютого 2014-го року в Україні відбулася історична подія. Вперше МОЗ очолив «людина з народу», громадський діяч, «доктор Майдану» Олег Мусій.
На той момент він не був креатурою жодної з політичних партій. Вперше двері МОЗу відчинилися для громадських активістів, здорових ідей та реальних змін.
Олега Степановича навіть мала свою команду, яку він хотів привести в МОЗ на ключові позиції. Не дали, точніше дозволили, але дуже частково. На одну з найфінансовіших позицій першого заступника і голови тендерного комітету «залізною рукою Кабміну» призначили Руслана Салютіна, друга і соратника відомого Миколи Мартиненка.
І понеслося… Олег Мусій, чи то образившись, чи то з помсти, повністю відсторонився від питання проведення державних тендерів на закупівлю ліків і вакцин, поклавшись на нав’язаного зверху горе-заступника. А той… виявився профнепридатним.
Так, державні тендери, які зазвичай починалися в січні, за фактом були запущені тільки в червні, і з тріском провалилися вже в вересні. Весь цей час МОЗ регулярно отримувало скарги від пацієнтських та громадських організацій. Але даремно.
Починаючи з літа, пацієнти регулярно «бомбили» Кабмін з проханням вирішити ситуацію в МОЗ, інакше ліків пацієнти ризикували не побачити зовсім, адже в кінці року всі гроші могли піти назад до бюджету.
У результаті з Мусієм і Салютіним вирішили попрощатися на одному із засідань Кабміну… на початку жовтня.
Дуже бідний Лазоришинець
Василю Лазоршинцю – в.о. міністра — поставили непросте завдання: за 3 місяця зробити те, що його «папередники» не змогли зробити за 7.
Пацієнтів та активістів тоді довели вже «до ручки»: обурюватись тим, що на тендерах, як завжди, вкрадуть, не було жодних сил. Майже рік було втрачено. Потрібно було, щоб купили ліки, і ціна угоди перестала мати якесь значення.
Треба визнати, що «шахер-махер» вдався.
Він полягав у тому, щоб швидко і по-тихому перерахувати практично всі 2 мільярди державних коштів на офшорні компанії-прокладки, якими володіють відомі корупціонери.
Яценюк для цього підписав спеціальну постанову № 117. Згідно з документом, компанії отримали державні кошти в розмірі 100% передоплати з можливістю поставити ліки на 2014-й рік (!) тільки через півроку — тобто, в середині 2015-го!
Або… не поставити. Так, наприклад, надійшла одна із фірм-прокладок часів Лазоришинця «Вектор-Фарма».
Внаслідок цього вже зараз 30 000 ВІЛ-інфікованих людей залишилися без антиретровірусної терапії з рук держави.
Це виявилося дуже зручно: мати можливість отримати 52 мільйони гривень і самоліквідуватися. І не понести жодного покарання. Очевидно, що без солідного «даху» згори такого статися не могло.
Адже знаєте, де зараз пан Лазоришинець? Ні, не в тюрмі, як це мало бути в будь-якій цивілізованій країні.
Він навіть не втік зі країни, як це могло б статися в не дуже цивілізованій країні. Він зі спокійною совістю очолює якийсь інститут у системі Академії наук України.
Мабуть, за якісь дуже великі заслуги перед батьківщиною. У той час, як ще в грудні пацієнти попереджали про таку ситуацію, за що отримали «відповідь» у вигляді звинувачень у співпраці з Кремлем.
Бідолашний грузин і бідна Саша
У кінці 2014-го року у пацієнтів і лікарів з’явилася надія на зміни. Адже рішенням Кабміну, яке підтримала Верховна Рада, стало призначення іноземного міністра, «грузинського реформатора», не пов’язаного з фармацевтичною мафією в Україні Олександра Квіташвілі.
Ми сподівалися, що система почне змінюватися, що корупція в державних тендерах із закупівлі ліків і вакцин буде подолана, і в Україні пройдуть реальні реформи в системі охорони здоров’я.
Про це свідчила і свіжа для ригідної системи риторика нового міністра.
Зокрема, він повідомив, що отримав повний «карт-бланш» від Кабміну і Адміністрації президента про те, що він має право набирати в свою команду незалежних, професійних і молодих людей, без жодного квотного принципу, корупційного минулого і рекомендацій.
На жаль. Без конкурсів, відкритих співбесід та нарад з громадськістю, першим заступником міністра став 221 номер списку блоку Петра Порошенка, який довгий час працював на Регіони, Сергія Тігіпка, Наталю Королевську та російські компанії Олександра Павленка.
Людину, яку міністр Квіташвілі зовсім не знав.
Зате з нею знайомий один із найбільших фарммагнатів країни, власник фармацевтичної фірми «Дарниця», близький до БПП Гліб Загорій.
Крім того, Олександра Павленка за весь час своєї професійної діяльності (вона юрист за спеціальністю), не мала жодного відношення до медицини та реформи охорони здоров’я.
Не дала жодного результату і робота в якості першого заступника протягом 6-ти місяців. Як, втім, і робота самого міністра.
Так, бездіяльність перших осіб МОЗ призвела до катастрофи із закупівлею життєво необхідних ліків за всіма 19-ти програмами відомства.
Міністр Квіташвілі неодноразово обіцяв зробити всі закупівлі ліків і вакцин у квітні, і навіть встигнути за 6 тижнів передати їх у міжнародні організації.
Зазвичай тендерний цикл Міністерства виглядав таким чином:
Січень—лютий поточного року: формуються номенклатури (списки лікарських засобів та медичних препаратів) за всіма програмами.
Березень: збір потреб/кількості з регіонів.
Квітень: оголошення тендерів по всіх програмах.
Травень-червень: укладання договорів.
Серпень—вересень: поставки ліків і вакцин в лікарні по всій Україні
Відомство Богатирьової мало саме такий алгоритм роботи, який, хоч і з шаленою часткою корупції, але давав пацієнтам можливість отримувати ліки вчасно.
Квіташвілі ж довго розбирався: навіщо ці закупівлі взагалі потрібні, що таке номенклатурні комісії, де криється корінь зла.
Відсутність експертів у команді міністра і привели до тому, що тендери із закупівлі ліків та вакцин на 2015 рік опинилися на нульовому рівні — у середині року з навіть не затвердженою номенклатурою лікарських засобів.
Жодних кроків для реалізації ідеї передачі закупівель препаратів у міжнародні організації міністр та його команда також не зробили.
Безумовно, можна було зробити знижку міністру-грузину, мовляв, він «зламався» під тиском давно налагодженої системи бюрократії та корупції.
Але чому він за 7-м місяців так і не зміг налагодити роботу Міністерства, поховав свою власну ідею про передачу держзакупівель ліків міжнародним організаціям, і не взяв у свою команду професіоналів, націлених на результат?
Він у буквальному сенсі відсторонився від виконання власних обов’язків і поплив за течією, починаючи з другого місяця своєї роботи в українському МОЗі.
Найбідніші пацієнти
Чому через закупівлю ліків уже третій Міністр за останній рік ганебно вирушає у відставку, не встигнувши провести жодної реформи у сфері охорони здоров’я.
Друзі все просто.
19 держпрограм, за якими Міністерство щороку закуповує життєво важливі ліки, дають можливість вижити близько мільйона людей в цій країні.
Маленький відсоток з цих пацієнтів виявився настільки активним, щоб врятувати не тільки своє життя, але й життя інших.
Пацієнти, зневірившись, навіть розробили для нового Міністра вихід: передати всі злощасні закупівлі ліків і вакцин міжнародним організаціям, щоб звільнити себе від спокуси заробити мільйон і нарешті реформувати цю систему.
Квіташвілі таким шансом не скористався. Чи зможе це зробити новий глава відомства — невідомо. Відомо одне: якщо не зможе — то знову попрощається зі своєю посадою.
Більше того, сподіваюся, він таки сяде у в’язницю.
Ольга Стефанишина, спеціально для УП
