12 лютого Президент увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (РНБО) «Про додаткові заходи щодо забезпечення доступності лікарських засобів для українців». Це стало реакцією на заяву Володимира Зеленського про необхідність зниження цін на ліки напередодні.
Рішення РНБО містить ряд ініціатив, спрямованих на регулювання цін та посилення контролю на фармацевтичному ринку. Однак їх ефективність викликає сумніви, а деякі положення можуть навіть негативно вплинути на ринок.
Що ми, як пацієнтська спільнота, вважаємо ефективним та підтримуємо?
- Розширення переліку лікарських засобів у програмі «Доступні ліки»
Це ефективна практика, коли держава частково або повністю компенсує вартість ліків. В Україні програма постійно оновлюється – ще до рішення РНБО, нещодавно, додано понад 30 нових діючих речовин, загалом у списку тепер близько 600 препаратів. Для порівняння, у країнах ЄС (Чехія, Латвія, Польща) держава відшкодовує понад 70% лікарських засобів. - Моніторинг використання ліків у лікарнях Національною службою здоров’я України (НСЗУ)
НСЗУ оплачує послуги, які медзаклади надають пацієнтам, включаючи основні лікарські засоби. Контроль за їх використанням є необхідним, але варто враховувати, що НСЗУ має обмежені фінансові та людські ресурси для проведення системного моніторингу. - Запровадження правила Болар
Цей законопроєкт дозволить випускати генерики одразу після завершення патентного захисту, що сприятиме зниженню цін на ліки. Важливо, щоб ініціатива була якісно прописана в законодавстві. - Посилення контролю Антимонопольного комітету України (АМКУ)
Запобігання монополізації фармацевтичного ринку та боротьба зі зловживаннями – прямий обов’язок АМКУ. Однак у рішенні РНБО цьому органу відведено скоріше роль спостерігача, що викликає питання. Проблема завищених цін існує давно, але активних дій з боку АМКУ досі не було.
Що викликає занепокоєння?
- Штучне регулювання ринку дистрибуції ліків законом №11493
Новий закон містить норму, згідно з якою виробник або імпортер зможе постачати одному дистриб’ютору не більше 20% обсягу продажів лікарського засобу за попередній рік. Це подається як боротьба з монополією двох дистрибʼюторів (яка дійсно існує), але на практиці може викликати дефіцит ліків, адже інші дистриб’ютори можуть не мати достатніх ресурсів для постачання такого обсягу ліків. - Встановлення референтних цін на ліки
Закон вимагає, щоб ціни на препарати в Україні не перевищували середню мінімальну ціну в трьох референтних країнах. Поки незрозуміло, як це буде адмініструватися, адже в законі це не прописано. В Україні наразі зареєстровано понад 17 тисяч лікарських засобів, для яких необхідно буде провести процедуру реферування протягом 2 місяців, згідно із законом. Учасники ринку висловлюють побоювання, що це може спричинити колапс. - Невизначеність у регулюванні торгівельних націнок
Різні регуляторні акти передбачають 8%, 10% граничної націнки, що свідчить про відсутність системного підходу. Справді дієві механізми регулювання вартості ліків мають ґрунтуватися на стимулюванні конкуренції. - Перевірки аптек та створення аптек на базі лікарень
РНБО пропонує посилити контроль за цінами в аптеках та створювати аптеки на базі лікарень. Це викликає запитання, адже аналогічна мережа «Фармація» не продемонструвала ефективності, а ціни в ній часто одні з найвищих. - Обіцянка знизити ціни на ліки на 30%
Згідно з рішенням РНБО, виробники мають знизити ціни на ліки на 30% з 1 березня 2025 року. У рішенні йдеться про «найпопулярніші» ліки, наразі ж такого списку не існує. Ще до рішення РНБО українські виробники та аптечні мережі підписали декларацію, у якій зобов’язалися знизити ціни на 16%, що мало б призвести до 20% зниження цін на ліки для пацієнтів в аптеках. Однак механізм контролю відсутній, а термін дії цієї ініціативи не визначений.
Тож деякі пропозиції РНБО є важливими кроками до доступності ліків, зокрема розширення реімбурсації та моніторинг НСЗУ. Водночас значна частина ініціатив виглядає поспішною та може завдати шкоди ринку, створивши дефіцит ліків та адміністративний хаос. Найкращий спосіб зниження цін – це підвищення конкуренції та розширення реімбурсації, а не жорстке державне регулювання.
